БОВ, виг. Уживається як звуконаслідування для відтворення звучання дзвона й інших предметів, об які чим-небудь б’ють. Тільки що я налаяла його [чоловіка], а тут дзвін до церкви: бов! (Н.-Лев., III, 1956, 285); Важко впав перший звук [дзвона].. За ним другий, третій… Бов… бов… бов… (Донч., III, 1956, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 206.