БЛИ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. тільки 3 ос. Однокр. до бли́скати і блища́ти. — Де лісок? .. — Он як блисне блискавка, так від дороги на праву руку (Кв.-Осн., II, 1956, 412); Софія ще раз дивиться в дзеркало, очиці блиснули вогнем утіхи (Л. Укр., III, 1952, 499); В Мелашки блиснула в голові чудна думка (Н.-Лев., II, 1956, 334); Уляна блиснула на Орисю: — Іди до хати. Без тебе обійдеться (Тют., Вир, 1964, 455); * Образно. Іскра надії блиснула в серці бідної жінки (Фр., V, 1951, 19).

2. чим, перен. Попишатися, похвалитися, похвастатися. Попов любив вишукувати хитромудрі словечка й факти, щоб блиснути ними (Бойч., Молодість, 1949, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 200.