БЛИ́СКІТ, коту, ч. Те саме, що блиск 1. Кругом життя кипіло, наче море, І блискіт ламп мене дразнив (Фр., XIII, 1954, 234); Очі в старця — блискіт лез (Тич., II, 1947, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 200.