БЛИСКУ́ЧЕ, присл. Дуже добре, чудово, успішно і т. ін. Року 1895 він [І. Франко] блискуче прочитав у Львівському університеті., лекцію на тему "Наймичка" Тараса Шевченка (Коцюб., III, 1956, 35); Бєлінський блискуче сказав, що "гумор є стільки ж розум, скільки й талант" (Літ. газ., 19.IX 1946, 3); Ми торжествували — перша атака була блискуче відбита (Збан., Незабутнє, 1953, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 200.