БЛИ́МАТИ, аю, аєш, недок.

1. тільки 3 ос. Світитися тьмяним нерівним світлом. Я на небо позираю — Сумно блимають зірки (Граб., І, 1959, 627); Де-не-де на розі вулиці блимала жовтавим світлом лампа (Фр., VII, 1951, 347); Стаха хлипала не дуже переконливо, бо крізь розставлені пальці.. хитро блимало синє, як намистинка, око (Вільде, Сестри.., 1958, 498).

2. чим. Світити уривчасто, з перервами; блискати, мигати. Клим.. не думав спати, блимав у темряві цигаркою (Вас., І, 1959, 97); Блимає червоною цяткою семафор (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 84).

3. перен. Раптово з’являтися і зникати. Думки блимали, як брудні шкельця на сонці (Панч, Солом. дим, 1929, 89).

4. на кого — що. Кидати погляди, поглядати. Яків раз по раз блимав на чоловіка (Мирний, І, 1954, 296); Ставав [Сава] у дверях.. і похмуро блимав звідти на барометр, повішений на стіні (Гончар, І, 1954, 526); Кулина спідлоба блимала на Франку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 177).

◊ Бли́мати очи́ма див. о́ко.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 199.