БЛАГОПОЛУ́ЧНИЙ, а, е. Який перебуває в доброму стані; який щасливо, успішно відбувається чи закінчується; щасливий, успішний, добрий. Була вчора благополучна, а вночі і занедужала (Сл. Гр.); [Микола:] Ну, прощай, брат, благополучної тобі дороги (К.-Карий, І, 1960, 326); Комплектувати свиноферми необхідно тільки з поголів’я благополучних щодо чуми місцевостей (Соц. твар., 7, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 193.