БЛАГОВІ́СНИК, а, ч., книжн., рідко. Провісник добра, щастя. * У порівн. Селяни слухали коваля, як благовісника нових, омріяних часів (Ле, Наливайко, 1957, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 191.