БИЧ, а́, ч.

1. Довгий батіг; канчук, нагайка. Кругом болото обступивши. Бичами ляскали псарі (Котл., І, 1952, 181); Не б’є чумак волів своїх, Бичем не махав (Щог., Поезії, 1958, 434); Спалахував поодинокий постріл, і звук його.. здавався коротким і різким, мов хльоскання бича (Перв., Атака.., 1946, 143). * У порівн. Вітрило рве і вигинає рею, І свист січе по кораблю, як бич (Бажан, Роки, 1957, 280); Огненними бичами сікли землю сліпучі блискавки (Коз., Гарячі руки, 1960, 222); // Кий або палиця, якою б’ють. Пес не тікав від колача, але від бича! (Стеф., I, 1953, 76).

2. перен. Те, що завдає великої шкоди, лиха. Безробіття, црй страшний бич робітничого класу при капіталізмі, набирає дедалі більш загрозливих розмірів (Наука.., 6, 1962, 17); Неволі бич навіки зник. І, видячи безмежні мети. Ідуть колгоспник, робітник, Ідуть учені і поети! (Рильський, Наша сила, 1952, 28).

3. перен. Гостре викриття, картання. Все те, що найбільш обурювало і хвилювало Франка в австрійському ладі, в громадському житті Галичини, в поведінці її реакційних елементів, потрапляло під його сатиричний бич (Рад. літ-во, 3, 1957, 43); В посланії "І мертвим, і живим, і ненародженим" Шевченко .. прилюдно в обличчя б’є перевертнів бичем свого презирства (Тич., III, 1957, 181).

4. Коротка частина ціпа, якою б’ють, вимолочуючи колос; бияк. Микола задумавсь і з усієї сили так уперіщив снопа, що рипиця луснула і бич обскочив (Н.-Лев., II, 1956, 185); Ціп їй батько дав окремий: бич із вареного вишневого дерева, капиця з найміцнішої шкіри (Ю. Янов., Мир, 1956, 147); * У порівн. Голий, як бич (Номис, 1864, № 1520).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 171.