БИ́ЛО¹, а, с.

1. Підвішена до стовпа чи дерева дошка або рейка для відбивання сигналів, годин доби. — Я йому як у било б’ю: женись та женись (Сл. Гр.); Дівчина Роксана.. б’є у било на сполох (Ю. Янов., V, 1959, 133); // Палиця, шматок металу і т. ін., якими б’ють, подаючії сигнал. Біля рейки під грушею зняв [Лука] з гілки било і закалатав (Головко, І, 1957, 339); // Серце дзвона. Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь.. обізвалася низьким співучим голосом (Стельмах, Правда.., 1961, 298).

2. техн. Товкач у маслоробці, деталь барабана в машині і т. ін. До маслоробки пристосували.. била (Соц. твар., 1, 1956, 43).

БИ́ЛО́², би́ла́, с. Бокова опора, крило у саней; // Верхня бокова перекладина воза, що служить опорою при перевезенні снопів, соломи і т. ін.

БИЛО́³, а́, с., діал. Стебло. На однім билі [кукурудзи] по два стрюки було (Сл. Гр.); Струнке било. Листя синяво-зелене. На довгих черешках поодиноко цвіти, що як кров свіжа (У. Кравч., Вибр., 1958, 289); // Гілка дерева. Схилились дерева… На їх розчепірених билах кора зашкарубла й покрили її лишаї (Дмит., Присяга.., 1937, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 166.