БЕРЕ́ЗИНА, и, ж.

1. Березове дерево; береза (в 1 знач.). На тлі яро-зеленої молодої березини гаптувались чорні гілки соснини (Коцюб., І, 1955, 308); Жалібно жовте листя березини. Здається, шепче: "Літо, де ти, літо!" (Фр., X, 1954, 22).

2. збірн. Дрова або будівельний матеріал із цього дерева. Осичино, березино! чом не гориш, тільки куришся? (Чуб., V, 1874, 548).

3. Березовий гай, ліс; березник, березняк. Я зіскакую на землю, путаю Обмінну й розмірковую, куди ж гайнути по гриби: в березину чи в загороду Костюків (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 145).

4. Березова гілка, палиця. — Цить, блазню! Ти, видно, не був ні в кого в руках, видно, не держано тебе як слід… Мазали тебе зверху пирогом… А дубини, березини не хоч? (Мирний, І, 1954, 162); От піду десь-колись до близького зрубу, наріжу березини, ..а в понеділок беремо з жінкою по зв’язкові на плечі та й на торг до Дрогобича (Фр., І, 1955, 370).

◊ У три бере́зини потяга́ти (потягти́) — побити березовим пруттям. — Ей, козаки, — каже [Ганжа Гандибер], — діти, друзі, молодці! Прошу я вас, добре дбайте, .. У три березини потягайте [дуків] (Укр.. думи.., 1955, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 160.