БЕНТЕ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., перех.

1. Виклика́ти хвилювання, тривогу; хвилювати, тривожити. Ти знаєш, сестро, як блакитна нічка бентежить серце, думку пориви? (Л. Укр., І, 1951, 135); На фронт, на фронт!.. а на пероні люди… Біля вагонів ми співаєм "Чумака"… І радість лоскотна бентежить наші груди… (Сос., Вірші, 1954, 38).

2. Викликати стан замішання, зніяковілості в кого-небудь. Щось бентежило, муляло його в присутності Каті (Коз., Вибр., 1947, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 157.