БЕЛЬКОТУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто багато говорить, белькотить. [Андрій:] Белькотун ти та й більш нічого! Старий чоловік, а таке варняка! (Кроп., III, 1959, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 156.