БЕ́ЛЬБАХИ, БЕ́ЛЬБУХИ, ів, мн., зневажл. Внутрішні органи; тельбухи. Таких йому [Нечипорові] стусанів надають, та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Кв.-Осн., II, 1956, 102); [Макуха:] Ну скажіть на милость, до чого тут черево? Хіба людинабельбухами богу молиться, чи що? (Мам., Тв., 1962, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 155.