БЕ́ЛЬБАС, рідше БЕ́ЛБАС, а, ч., зневажл. Вайлуватий і ледарюватий хлопець, парубок; ледар, вайло. Здоровий бельбас, а такий дурний (Сл. Гр.); — Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору (Ю. Янов., І, 1954, 99); — А ти чого, белбас, сидиш в чотирьох стінах? (Мирний, IV, 1955, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 155.