БЕЗУ́МІТИ, ію, ієш, рідко. Ставати безумним; шаленіти. Нещасний хлопець безумів зо страху (Фр., VIII, 1952. 345); * Образно. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! (Тич., І, 1946, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 151.