БЕЗПРЕМІ́ННИЙ, а, е, розм., заст. Неодмінний, обов’язковий. Потреба розумної, живої, корисної праці сталася для нього безпремінною умовою життя (Коцюб., І, 1955, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 141.