БЕЗПОРА́ДНИЙ, а, е. Неспроможний своїми силами справитися з чим-небудь; який потребує допомоги, підтримки; безпомічний. Він почуває себе таким кволим, таким безпорадним, розбитим (Коцюб., І, 1955, 218); І от вона стояла одна серед лісу, замерзла, безпорадна, і плакала, не знаючи, що робити (Коз., Сальвія, 1959, 219); // Який виражає безпомічність. Вигляд у неї [Віри] був розгублений і безпорадний (Руд., Вітер.., 1958, 402); // перен. Недосконалий, недовершений (про художній твір). Не можна миритися більше з творами, написаними наспіх, на основі поверхових спостережень над життям, з творами художньо безпорадними, сірими (Рад. літ-во, 5, 1957, 11).

◊ Безпора́дне стано́вище — становище, з якого немає виходу; безвихідне становище. Становище дівчини було безпорадне (Ільч., Серце жде, 1939, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 140.