БЕЗПЕРЕСТА́НКУ, присл. Не зупиняючись, не припиняючись; безперервно. Краньцовська говорила безперестанку, але Славко її вже не чув і не розумів (Март., Тв., 1954, 326); А скло дзвеніло й дзвеніло безперестанку і сипалось долі, як груші з дерева (Коцюб., II, 1955, 89); Паровоз майже безперестанку подавав сигнали, і свисток ревів (Смолич, II, 1958, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 138.