БЕЗПА́ЛЬКО, а, ч., розм. Безпала людина. — Чи то ж я безпалько, сам не скручу собі цигарки (Гончар, І, 1954, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 137.