БЕЗНО́СИЙ, а, е.

1. Який не має носа. Маріка сиділа на печі, мляво одівала свою безруку й безносу ляльку (Вас., II, 1959, 216); — Плачів моїх ждеш, окаянна! — в нестямі шепоче Вутанька вгору просто в безносе обличчя бабі (Гончар, Таврія, 1952, 370).

2. у знач. ім. безно́са, сої, ж., розм. Про уявлювану постать смерті. Зітхнув Сеспель.. Вже он, — чув те добре, — стоїть безноса з косою за плечима (Збан., Сеспель, 1961, 437).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 136.