БЕЗКОНЕ́ЧНИЙ, розм. БЕЗКІНЕ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який не має ні початку, ні кінця. Електрон є так само невичерпний як і атом, природа безконечна.. (Ленін, 14, 1949, 240); // Який не має видимих меж; безмежний. Хіба я можу впевненим бути, що не відхиляться двері.. і з невідомої темряви, такої глибокої та безконечної, не почнуть виходити люди… (Коцюб., II, 1955, 225); Безконечним океаном Голубіють всюди далі (Нагн., Вибр., 1950, 13); // Дуже великий, довгий. І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому (Шевч., І, 1951, 336); В’ється степова дорога безконечна, покручена, запетльована, як слід хижого звіра (Тют., Вир, 1964, 282).

2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття). Всякий, хто бував у таких закладах [для божевільних], знає те почуття страху, жалості безконечної (Л. Укр., III, 1952, 576).

3. Який дуже довго триває; тривалий. Життя не давало покою: ..воно голосно гомоніло, свою безконечну пісню заводило (Мирний, III, 1954, 24); Сі години безконечні! Кожна з них замерзла вічність (Л. Укр., IV, 1954, 165); Нестерпно довго й нудно тягнулася безкінечна ніч (Коз., Сальвія, 1959, 207); // Повсякчасний, постійний, безперервний. Волочачись по полях та зарінках, вони вели з собою безконечні розмови (Фр., III, 1950, 46); З цим безконечним рухом, з цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки (Коцюб., II, 1955, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 131.