БЕЗКА́РНО. Присл. до безка́рний. В клумбах безкарно рили землю свині (Н.-Лев., III, 1956, 250); Ніхто інший, подібний до тебе, не сміє безкарно вступити на сю землю (Фр., III, 1950, 242); Запорожці одверто похвалялися знищити впень усі католицькі кодла, довести панству, що не можна безкарно чіпати козацтво (Тулуб, Людолови, І, 1957, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 130.