БЕЗЗМІ́ННИЙ, а, е. Який не зазнає змін, замін; постійний. За мить він [Сагайдачний] уже кликав Юзика, що став його беззмінним джурою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 409); В зоні Полісся УРСР окремі колгоспи вирощують коноплі на спеціально виділених ділянках — коноплищах як беззмінну культуру (Колг. Укр., 11, 1956, 16); // Який ніким, нічим не переривається; безперервний. Вони беззмінну вахту тут нестимуть цілу осінь (Шер., Дружбою.., 1954, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 129.