БЕЗЗГУ́ЧНИЙ, а, е, заст. Беззвучний, тихий. Серед тихої, беззгучної ночі встають перед нього давні спогади (Коцюб., І, 1955, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 129.