БЕЗДО́ЛЛЯ, діал. БЕЗДІ́ЛЛЯ, я, с. Відсутність долі, талану в житті; безталання, нещастя. Як твоя, доню, доля, то накупить чоловік і поля; а як безділля, то продасть і подвір’я (Номис, 1864, № 1661); Сюди.. харківські міщани і народ, ударивши лихом об землю, сходяться одвести душу і задавить горе свого бездолля (Стор., І, 1957, 76); — Чув, пане голово, про наше бездолля. У цій же кам’яниці чув (Стельмах, І, 1962, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 126.