БЕЗДОГА́ННО. Присл. до бездога́нний. Скальпелем орудував Мартин бездоганно (Шиян, Гроза.., 1956, 589); Підвівся [Захар Билина], виявивши при тому напрочуд правку постать майже високого, бездоганно складеного чоловіка (Ле, Право.., 1957, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 126.