БЕЗГРА́МОТНИЙ, а, с.

1. Який не знає грамоти, не вміє читати і писати; неписьменний. Як пліт той без підпор вітер валить скорий. Так безграмотний паде без знання підпори (Фр., XI, 1952, 331); // Який погано знає грамоту, робить багато помилок у письмовому викладі думки; малограмотний, малописьменний; // Який має багато граматичних і стилістичних помилок. Розглядаю папір. В кінці — незграбним дрюччям так-сяк зляпано безграмотний підпис: "Дувид Волинський" (Вас., І, 1959, 256).

2. перен. Який не знає основ якої-небудь науки, галузі знань і т. ін. Це припустити могла б людина, абсолютно безграмотна (Еллан, II, 1958, 196); // Який містить у собі багато помилок в якій-небудь ділянці знань, науки і т. ін.; неуцький. — Ні, вимажете ставитися до безграмотних вправ цього молокососа інакше, ніж я… (Шовк., Інженери, 1956, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 124.