БЕЗБОРО́ДИЙ, а, е.

1. Який не має бороди. Троє мисливців сидять при багатті, Один — безбородий, а два — бородаті (Нех., Казки.., 1958, 41); Це був пухкенький дідок із сніжно-білим волоссям і рожевим безбородим обличчям (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8).

2. розм. Молодий, ще не змужнілий. Одкрилися нові місця з великою платою, і на ті посади присилались то безбороді, то в моху учені хлопці (Мирний, III, 1954, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 120.