Про УКРЛІТ.ORG

безбожник

БЕЗБО́ЖНИК, а, ч.

1. Людина, що не визнає існування бога, не вірує в бога; безвірник. [Xрапко:] У церкву не ходять, дома — не моляться, як звір, скотина яка, живуть… Чого ж ви хочете від безбожників?.. (Мирний, V, 1955, 163); Крім "бунтаря", він придбав ще й звання безбожника (Ле, Опов. та нар., 1950, 4).

2. перен., розм. Про безсовісну, погану людину. Хто смів сказать, що не богиня ти [Сікстинська мадонна]? Де той безбожник, що без серця дрожі В твоє лице небесне глянуть може? (Фр., X, 1954, 143); Безбожник ви, пане Шеметун. Голуб — то ж божий птах… І у вас ото вистачає нахабства, щоб крутити голову такій пташці? (Збан., Єдина, 1959, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 120.

вгору