БЕЗБА́РВНИЙ, а, е.

1. Який не має кольору, забарвлення, позбавлений барв. Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину (Коцюб., І, 1955, 138); Її скам’яніле обличчя, здавалося, не виказувало ніяких почуттів, безбарвні губи ледве рухалися (Жур., Вечір.., 1958, 370); При нагріванні без доступу повітря фосфор легко плавиться, перетворюючись в безбарвну рідину (Хімія, 9, 1956, 92).

2. перен. Який не має яскраво виявлених рис; нічим не примітний; невиразний. [Дон Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним (Л. Укр., III, 1952, 396); Боровик навмисне підбирав безбарвні слова, і від того мова ставала кострубатою, ніби неживою (Собко, Справа.., 1959. 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 119.