БАШИБУЗУ́К, а, ч.

1. Солдат нерегулярних військ у Туреччині XVIII і XIX ст. Маєтком відав управитель Мечелар, далекий нащадок турецьких башибузуків (Чаб., Балкан. весна, 1960, 30).

2. перен., заст. Розбишака, головоріз. ..на звіряче цькування царських башибузуків ми відповідаємо спокійно: революціонери загинули — хай живе революція! (Ленін, 2, 1948, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 115.