БАША́, і, ч. У давній Туреччині і Єгипті — титул найвищих урядовців, вельмож та генералів. У туркені яничари І баша на лаві (Шевч., І, 1951, 200); — Надивилися ми там [у Сінопі] на всячину: і на сади райські, і на палаци башів, і на муки невільницькі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 115.