БАРИТО́Н, а, ч.

1. Чоловічий голос, за висотою середній між басом і тенором. Який се в нього, властиве, голос? Здається, баритон чи низький тенор (Л. Укр., III, 1952, 679); Шевченко заспівав приємним молодечим баритоном, спочатку стиха, потім дужче, легко беручи верхи (Сміл., Крила, 1954, 111); // Співець з таким голосом. Баритон заспівав соло жалібну пісню (Н.-Лев., III, 1956, 308); Колись це був знаменитий баритон, та ще й зараз він може заспівати для друзів у неповний голос з великим почуттям (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 27).

2. Мідний духовий музичний інструмент. Гобої м’яко тремтять, їх підтримують кларнети й покриває, вібруючи, звуками поважна труба — баритон (Ю. Янов., II, 1958, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 106.