БА́РВА, и, ж.

1. Колір, забарвлення (в 2 знач.). В глибині затоки долі кам’яною стіною ревів водопад, мов живий срібний стовп, граючи до сонця всіма барвами веселки (Фр., VI, 1951, 25); Вся вона [гора] вкрита густим-прегустим сосновим лісом, що своєю темною барвою так одрізняється од ясно-золотистого бука (Коцюб., III, 1956, 139); Їхні обличчя лисніли від поту, кольором зливаючись із барвою сорочок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 113); * Образно. Заіскрилося всіма барвами народне мистецтво, вдарили ключем з гущі народної таланти (Цюпа, Україна.., 1960, 267).

2. перен. Характер, тон, колорит, манера, відтінок викладу, виконання. Я згадую хоч не самі слова, то барву їх (Л. Укр., III, 1952, 742); // перев. мн. Виражальні засоби мови, музики, сценічного мистецтва. Романтична піднесеність та інтенсивність художніх барв потрібні нашій поезії так само, як реалістична правдивість і конкретність зображення (Про багатство л-ри, 1959, 157).

3. рідко. Те саме, що фа́рба. Якби я всіли [всіма] барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом (Л. Укр., І, 1951, 258). ◊ Згу́щувати (згущати) барви див. згущувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 104.