БАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, без додатка і за ким, чим, недок., діал. Сумувати, журитися. — Почав я банувати. А найгірше за Марією (Коцюб., І, 1955, 141); Наче за мерцем, за Летриком банувала [баба] (Черемш., Тв., 1960, 38); — Діду, ви не бануйте. От побачите, що все буде наше: і земля, і заводи, всі ліси і полонини, — говорить Василько дідові (Турч., Зорі.., 1950, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 102.