БАЛАМУ́ТНИЙ, а, е.

1. рідко. Неспокійний, каламутний. Налетіли баламутні хмари, закрили жар-птицю (Дмит., Наречена, 1959, 159); * Образно. В голові баламутний хаос (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 14).

2. Бентежний, непокірливий. Такий вчинок учителів виразно доводив, що він — чоловік баламутний (Гр., І, 1963, 322); — Може на інші краї перекинулась [Ганна], й може й зовсім де-небудь баламутну свою голову загубила… (Гончар, Таврія.., 1957, 428); // Який викликає неспокій, тривогу. Її [Ярославу] теж зачепили за живе баламутні Бунчукові слова (Дмит., Розлука, 1957, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 95.