БАЛА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. бала́кати 1. Заки громада змогла розібрати дотепно, що робити, над^’їхав комісар; то вже не було часу на балакання (Кобр., Вибр., 1954, 50); // Те, що хтось говорить. Без мене, може, розгадали Чудне балакання моє (Гл., Вибр., 1957, 286); — Що я маю слухати їх нудного балакання? (Фр., III, 1950, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 94.