БАКАЛЯ́Р, а, ч., іст.

1. Учень середньої школи в XVII, XVIII і до середини XIX ст. Сюди, поганці-бакаляри! (Котл., І, 1952, 93); А бакалярів розігнали За те, що шапки не ламали У Острій брамі (Шевч., II, 1953, 157).

2. Те саме, що бакала́вр 1. Це був з тих старих ще панотців, з тих, що у бакалярів вчились (Свидн., Люборацькі, 1955, 5); // Дячок, що вчив дітей. Казав мені бакаляр промовити: "аз, аз". А як же я не вимовив — він по пиці раз, раз! (Пісні та романси.., І, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 91.