БАКА́Й, я́, ч., діал.

1. Вибій з водою, калюжа на дорозі; баюра. Їдуть наші молодцями, Навмання, скрізь манівцями; Бакаї.. Їм ніпочім (Манж., Тв., 1955, 168); А деякі шофери то й самі норовили грюкнути машиною в бакай коло своєї хати чи біля воріт куми (Кучер, Трудна любов, 1960, 60).

2. Глибока яма в річці, ставку. Вона [річечка] повиривала на своєму шляху глибокі темні бакаї, і в них, виставляючи круглі, як веретена, спини, плавала форель (Загреб., Європа 45, 1959, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 91.