Про УКРЛІТ.ORG

байстрюк

БАЙСТРЮ́К, а́, ч., дорев., зневажл., лайл. Позашлюбний син. За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентій попадич (Котл., І, 1952, 194); — Бач, а хлопці казали, що в мене батька не було… байстрюк! — кажуть (Мирний, II, 1954, 49); — Який лист? Я й не бачив ніякого листа. — Ах ти ж, байстрюк! Не бачив?— Матюха вп’явся поглядом в Ількові засльозені очі (Головко, II, 1957, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 91.

вгору