БАЙДИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок; розм. Нічого не робити, нічим не займатися. Яким почав байдикувати й залежуватись (Н.-Лев., І, 1956, 181); День у день тинявся він без діла, байдикуючи по станції (Кач., II, 1958, 360).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 89.