АМУЛЕ́Т, а, ч. Невеликий предмет, що його як чаклунський засіб носять марновірні люди, вірячи, ніби він оберігає від хвороб, ран тощо; талісман. Коли б мати дізналась, що з нею [Мір’єм] робиться нині, то певно сказала б, що то лихий дух — "джін" — увійшов у неї, бо перестала вплітати в коси святі амулети (Коцюб., III, 1955, 143); Перші проблиски його [чоловіка] духовного життя — його віри в загробове життя та віри в демонів бачимо хіба в матеріальних останках його похоронів та в амулетах (Фр., XVI, 1955, 383); Тепер він не боявся Насті. Кайтмаза дала йому амулет від лихого ока (Тулуб, Людолови, І, 1957, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 40.