АМБІ́ЦІЯ, ї, ж. Самолюбство; гордість; честолюбство. Мені здається, що сама амбіція не доведе чоловіка до того, щоб силкувався знати все ліпше від когось іншого (Фр., III, 1950, 257); Його плебейську амбіцію вже відтепер люди не кривдили, його поважали (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 100).

◊ Полі́зти (вда́ритися і т.ін.) в амбі́цію — дуже образитися. Тут Карпо поліз в амбіцію, вийшов на місце голови [зборів] й давай лаятись (Ю. Янов., II, 1958, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 38.