АБО́1 , спол. І. розділовий.
1. Уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один. — Пошлю Енея до Плутона, Або і сам в ад копирсну (Котл., І, 1952, 280); [Тірца:] Добудь нові слова, новії струни або мовчи (Л. Укр., II, 1951, 155).
2. Уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими. Було як заговорить або засміється — і старому веселіше стане (Вовчок, І, 1955, 81); Мотря коло печі та в хаті або за корівчиною ходить… (Мирний, II, 1954, 139); Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець (Гончар, І, 1954, 55).
Або́…або́: а) підкреслює взаємовиключення перелічуваних предметів, явищ і т. ін. Поплакав сердега, утер [сльози] рукавом. "Оставайсь здорова. В далекій дорозі Найду або долю, або за Дніпром Ляжу головою.." (Шевч., I, 1951, 93); В голові майнула тверда думка: "Грець з ним! Піду! Що буде, те й буде.. Або пан, або пропав!.." (Кучер, Чорноморці, 1956, 10); б) посилює роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ і т. ін. Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або а садку чи деінде (Коцюб., І, 1955, 102).
II. пояснювальний. Виступає в значенні тобто, інакше кажучи. Вони, кажу вам, прозябають. Або, по-вашому, ростуть. Як та капуста на городі (Шевч., II, 1953, 53).
АБО́2, част., розм. Уживається в питальному реченні в значенні хіба. — Або я знаю? Або ж і не жаль? (Сл. Гр.); — А що там дозволяти? Або то мало того зела на городі? (Л. Укр., III, 1952, 654).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 4.