Отже, наше друге завдання (коли перше — передати комбінацію з трьох пальців на «отруби») — ошарашити «по башке» російського міщанина. Тов. Щупак в своїй талановитій статті майже в кожному рядкові згадує «митців-пролетарів». Це, звичайно, похвальна звичка, але де він їх набрав — наш «давніший» марксист так і не признається. Мовляв: ага, а в тебе нема! Припустимо, що тов. Щупак перехитрив нас, киваючи на димар Бродського. Але хіба справа в цьому? Хіба, затягнувши якийсь п’яток робітників в «Гарт» чи «Плуг», ми розв’язуємо питання? Справа не в плужансько-гартованських «артистах» (за термінологією Леніна), с п р а в а в т о м у, я к и й «с о ц і а л ь н и й г р у н т» з а б р а л а к у л ь т у р а, с п р а в а в т о м у, ч и к о н т р о л ю є ї ї п р о л е т а р і а т і б е з п о с е р е д н ь о м а с о ю, і ч е р е з с в і й а в а н г а р д. Цього не розумів тов. Щупак, як і його харківський патрон, і не розуміє саме через свою, вибачте за вираз, «марксистську короткозорість». Інакше він покинув би «лепетати» щось про «плеяди митців-пролетарів» та «культурний ренесанс». Замість того, щоб витрачати енергію на організацію в Києві димаря Бродського, тов. Щупакові слід піти в якийсь робітничий профсоюз і українізувати його верхушку. Вже час зрозуміти наше гасло «дайош пролетаріат» так, як того вимагає дана політична ситуація.
Українізація, з одного боку, є результат непереможної волі 30-мільйонної нації, з другого — ц е є є д и н и й в и х і д д л я п р о л е т а р і а т у з а в о л о д і т и к у л ь т у р н и м р у х о м. І коли цього не розуміє російський міщанин, що сидить в робітничих клубах, у відповідних культурно-правових установах, то перше бойове завдання для тов. Щупака — це допомогти йому. Треба нарешті переконати цього міщанина, що все одно йому прийдеться поділити українців на петлюрівців і комунарів, все одно йому прийдеться передати «бразды правления» у більш певні руки, все одно він скоро опиниться без бази і примушений буде остаточно капітулювати. Його «лебединая песня пропета».
Отже, розпускайте, тов. Щупаче, «Плуг» та злазьте скоріш на якусь командну висоту в робітничому профсоюзі; бо дерусифікація робітництва є перша й найголовніша передпосилка до розв’язання проблеми ідеологічної організації літературних сил. Досить «разговорчиков»! «Дайош» пролетаріат!
XI. Іще «дайош» інтелігенцію!
Хто в монастирі служити нам буде,
Когда одберуться од нас всі люди?
Здається, чернець Єремія
Як бачите, у XVIII столітті люди вміли мудро думати, і чернець Єремія є тому яскравий приклад. Отже, подивимось, як думають у ХХ-му. Добре?.. Але почекайте: що ж таке інтелігенція?
Здавалось би, у нас, де це поняття всосалось в плоть і кров кожної мало-мальськи грамотної людини, де маємо гори історій «громадської думки», де і т. д. і т. п., — здавалось би, безвихідним архаїзмом мусить звучати наше запитання. Але це… тільки «здавалось би». Об’єктивно ми маємо такий збіг обставин, коли нічому не можна дивуватись. З одного боку, спостерігаємо великий розмах епохи, з другого — «нові суспільні сили, що їх покликано ліквідацією старого ладу», в масі, коли так можна висловитись, не пропорціональні своїй добі і її вимогам, не відповідають її розмаху. Мало того: в масі ці сили інтелектуально стоять незрівнянно нижче за ті, що їх усунуто волею революції з історичної арени. От чому і вияснення поняття «інтелігенція» приймає характер… мало не громадської сенсації.
Так що ж таке інтелігенція? На це запитання відповідь дає нам тов. Щупак в вищезгаданій статті:
«Хвильовий взагалі переоцінює роль інтелігенції, він їй надає першорядного значення, забуваючи, що авангард цілої революції, а через те й культурної революції, є пролетаріат».
Переоцінює чи недооцінює Хвильовий роль інтелігенції — про це ми будемо говорити далі. А зараз дозвольте сконстатувати, що тов. Щупак не розуміє, що таке інтелігенція. За ідеологом (який жах: ідеологом!) «Плуга», за «давнішим марксистом» («марксизмом ми займаємось давно», пише тов. Щупак, «може, навіть давніше, ніж сам Хвильовий»), в и х о д и т ь, щ о і н т е л і г е н ц і ю м о ж н а п р о т и с т а в л я т и п р о л е т а р і а т у. І н ш и м и с л о в а м и: в і н ї ї м и с л и т ь, я к я к у с ь ц і л к о м с а м о с т і й н у с о ц і а л ь н у г р у п у, я к, м о ж л и в о, о к р е м и й к л а с. Це він підкреслює на протязі всієї статті, вар’їруючи на різні способи своє твердження: «Європа Хвильового означає м и с т е ц т в о н е п р о л е т а р с ь к е, а і н т е л і г е н т с ь к е» і т. д. і т. п.
Але стверджуючи таку от «істину», наш «давніший марксист» виявляє деяку нервовість і скаржиться (як і його харківський патрон), що Хвильовий, мовляв, «зарозумілий», і називає тов. Щупака «безграмотним», що він, мовляв, «полемізує не тільки проти того, що його супротивник написав, але й проти того, що, на думку Хвильового, цей супротивник (Щупак) міг написати».