«Моя особиста думка (пише він): ми довго ще плутатимемось у цих формулах, аж поки рефлексологія не допоможе, і до знайомства з нею й кличу».
Бачите, який вихід: рефлексологія! Яка іронія фортуни: революціонер-марксист, сконстатувавши, що в сучасному письменстві загублено революційні перспективи, пропонує вилікувати цю хворобу… рефлексологією! Коли б не писав це тов. Пилипенко, а «нєкто в сєром», ми найшли б цій пропозиції відповідне визначення. Але, оскільки так рече наш друг, то ми йому порадимо тільки трохи полікуватись. Рефлексологія річ непогана, але, на жаль, вона має таке відношення до революційних перспектив, як тов. Пилипенко до духу нашої епохи.
Але хто ж навіяв цю «рефлексологію»? А навіяв її не хто інший, як… (та буде вже вам про столипінські «отруби»! — С. П.) сатана із столипінського «отруба». Побий мене цариця небесна, — він! Останній акорд плужанського меморандуму як не можна краще підтверджує наше припущення.
Колись тов. Пилипенко в час боротьби з «троцькізмом» обвинувачував нас в «троцькізмі». Сьогодні він хоче припрягти до нас «ленінградську організацію». Трохи не по-товариському, але що ж поробиш, така вже його вдача. Шкода тільки, що тов. Пилипенкові остаточно не везе. І не везе саме тому, що він ніяк не попаде, як-то кажуть, в тон, що він жодної із цих опозицій не розуміє, і тому, що… «Бог правду завжди виведе на поверхню».
Отже, взято таку аналогію: «Вільна Академія Пролетарської Літератури» і «ленінградська організація». Але що ж таке ця «ленінградська організація»?
«З ленінградської організації, що в силу свого територіального становища одірвана від селянських районів, не почуває їхнього тиску на себе, не зв’язана з приміським селянством родинними зв’язками… виходила ота засуджена XVI з’їздом Компартії позиція, звідси загублені перспективи дальшого революційного будівництва».
Тю-тю! Воістину попали пальцем в небо! Умріть, Денисе, краще не напишете! Відкіля ви взяли, дорогий Сергію Володимировичу, таке визначення «ленінградської організації»? Чи не Шмідт, бува, спровокував вас? Невже ви не читали звітів останнього партз’їзду? Ну й визначення! Повірте, тов. Сталін за таку формулу не погладить вас по голівці. Чи, може, вам «рефлексологія» допоможе виплутатись? От бачите: якби робили з нами по-товариському, якби не намагались припрягти до нас Ленінград, то й не прийшлось би червоніти перед товаришами плужанами.
А втім, «прошу пробачення у читачів за цей новий полемічний відступ і вертаю до теми». Бо й справді: «широчезна калоша» тут зовсім ні при чому5.
Так як же трактував XIV партз’їзд позицію «ленінградської організації»? Перш за все він трактував цю організацію не як організацію, а як верхушку організації. З чого ж виходила засуджена цим з’їздом позиція цієї верхушки? Середній партієць, який уважно стежив за з’їздом, так говорить: п о з и ц і я л е н і н г р а д с ь к о ї о р г а н і з а ц і ї, с е б т о н е д о о ц і н к а р о л і с е р е д н я к а, в и х о д и л а н е з о д і р в а н о с т і в і д с е л я н с ь к и х р а й о н і в, я к д у м а є т о в. П и л и п е н к о, а з б а г а т ь о х з о в с і м і н ш и х п р и ч и н, т а к о ж і з в е л и к о г о в п л и в у н а ц ю о р г а н і з а ц і ю ц и х с е л я н с ь к и х р а й о н і в. Справа в тому, Сергію Володимировичу, що тут можна зробити таке припущення: ленінградські заводи й фабрики, розгубивши за час війни й революції кваліфікований пролетаріат, в час непу почали вбирати в себе з «приміських районів» селянство, яке й визначило до певної міри не тільки ідеологічний стан цих заводів, але й саму позицію «ленінградської організації». От відкіля могла вийти ваша «засудженість». Іншими словами, коли б ми хотіли спекулювати на цій організації, то мали рацію так сказати: оскільки тов. Пилипенко с а м е т а к розуміє позицію «ленінградської організації», значить він тим самим підтримує цю ж таки «верхушку». До цього можна б було додати ще й те, що «Ленінград» страждав на масовізм, подібний «плужанському».
Але «кожне порівняння кульгає», і справа тут зовсім не в цій «позиції».
Тов. Пилипенкові треба було тільки поставити нас в ніякове становище перед партією. І коли це не вдалося йому, то в цьому ми зовсім не повинні. С п р а в а т у т в т о м у, щ о т а к е т л у м а ч е н н я «п о з и ц і ї Л е н і н г р а д а» в і д п о в і д а є о р г а н і з а ц і й н и м п л а н а м н а ш о г о д р у г а. Воно відповідає тому повітрю, що легеньким весняним вітерцем летить зі столипінського «отруба». Таке тлумачення потрібне було йому для того, щоб ще раз підкреслити «необхідність існування» масової автономної спілки селянських письменників. Потрібне, нарешті, для того, щоб похвалитись «паїньками» — селянськими письменниками — і поглузувати з… революційних, яким «не видно дальших перспектив».
Сталість, не нервовість, твердість (пише тов. Пилипенко), твердість бува тоді, коли ясна мета, ясні перспективи (аякже! — М. Х.). Все це, звичайно, тоді, коли воно збудовано на твердому грунті соціально-економічному (аякже! — М.Х.), на широкій громадській базі, — ось це в «Плузі» є (аякже! — М. X.), а в пролетарських українських нема».