Це вже шкода! І шкода саме це: не треба ображатись. Треба, навпаки, подякувати Хвильовому за справедливу кваліфікацію його, Щупакових, здібностей і здивуватись з інтуїції нашого Дон Кіхота: який прекрасний нюх! Бо ж зовсім не дарма він полемізував проти того, що Щупак міг написати: Щупак написав!
Ах, Боже мій, яка тоска, яка мука, дорогий товаришу Щупаче, бути вчителем підготовчої групи і навчати нас, що інтелігенція є не що інше, як освічена частина якогось класу. От. Правда, мудра формула? Ну, а як же: блискуче визначення ви дали, Миколо Григоровичу. Тепер я, Щупак, ніколи не буду робити з інтелігенції самостійної соціальної групи.
Що інтелігенція в масі своїй і досі служить дрібній, середній чи то великій буржуазії — це так. Але протиставляти її пролетаріату — значить, пробачте за різкість, показати свою архібезграмотність, що й близько не лежала біля марксизму. Це треба підкреслити з усією силою саме тепер, в добу пролетарського заглиблення. Від цього буде величезна користь. І коли тов. Щупак не баче цієї користі, то дозвольте «змонополізувати ключ розв’язання цих проблем у своїх руках». Дозвольте «не дати права» «давнішому марксисту» «сперечатись» з нами, поки він пройде елементарний курс політграмоти. Коли не знаєш, що 2×2=4, не берись за алгебру. С а м е ц я в і д с у т н і с т ь е л е м е н т а р н о г о з н а н н я з о б л а с т і с о ц і о л о г і ї і з а в о д и т ь т о в. Щ у п а к а в т і н е п р о х о д и м і н е т р і, з я к и х в і н н і к о л и н е в и б е р е т ь с я. Саме ця відсутність і штовхає його видавати при «Глобусі» замість масової бібліотеки такі не ходкі і до того ж не зовсім грамотні брошурки, як етюди Загула й Савченка, що про них ми в свій час будемо говорити. І хоч тов. Щупак і «готовий з нами посперечатися», хоч він і насторожився півником, але ми з ним ведемо полеміку тільки тому, що навкруги тайга азіатської хохландії і темна «малоросійська» ніч. «Когда же придет настоящий день» — поки що не відомо. (Боже мій, «когда же придет настоящий день?» — ще раз можна вигукнути у тьму за Добролюбовим).
Реr аsреrа аd аstrа7. Важкий шлях, що веде до зір. Але… що таке інтелігенція, ми все-таки і нарешті вияснили: це є частина якогось класу. Отже, і протиставляти його пролетаріату — це значить: одну, революційну частину інтелігенції не допускати до робітництва, другу, молодшу, що часто виходить з цього пролетаріату, штовхати в обійми дрібної буржуазії, переводити на чужу нам ідеологічну «точку опори».
«Хто ж тоді в монастирі служити нам буде, когда одберуться у нас всі люди?» Ну?
Ми на цю справу дивимось зовсім інакше. По-перше, одну частину інтелігенції ми хочемо завоювати, а другій, по-друге, дати нашу ідеологічну «точку опори». Перша не та, що її ми називаємо молодою українською інтелігенцією, друга — та, що ми її називаємо пролетарською (робітничо-селянською). О б и д в і в о н и і м у с я т ь с т а т и ч а с т и н о ю м о л о д о г о і с т о р и ч н о г о к л а с у — п р о л е т а р і а т у. Взявши за соціальну базу здерусифіковане робітництво, вони й розв’яжуть велику проблему. Саме через них Компартія й організує ідеологічно літературні сили й саму літературу. Саме через цю інтелігенцію ми й надамо культурній революції відповідний ідеологічний зміст.
Значить, справа не в масі? Так, справа не в масі, а в н е г а й н і й д е р у с и ф і к а ц і ї п р о л е т а р і а т у, с п р а в а в п р а в и л ь н о м у в и з н а ч е н н і п о н я т т я і н т е л і г е н ц і ї. Справа в тому, щоб запалити нашу інтелігенцію огнем безсмертної ідеї визволення людськості, убити в ній дрібнобуржуазний скепсис, справа в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну «точку опори» і тим переконати її, що порох ще є в порохівницях і пролетаріат готовий виконати історичну місію. Справа в тому, щоб виховати в ній залізну волю і повернути їй загублену в віках фанатичну віру в прекрасне далеке майбутнє.
Отже, ми надаємо інтелігенції велике і виключне значення, а л е т і й, я к а б у д е ч а с т и н о ю п р о л е т а р і а т у. Не маса, що не оформлена ідеологічно, буде задавати ідеологічний тон культурному ренесансу, а інтелігенція цієї маси. Хто думає, що це — «культура для культури, ренесанс для ренесансу, мистецтво для мистецтва», хто думає, що це байдужість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні, що це «націоналістичне захоплення Хвильового», той по меншій мірі… тов. Щупак. Словом, перше гасло «дайош пролетаріат» ми підпираємо другим: «дайош інтелігенцію».
XII. Розділ передостанній
Твоя правда, читачу! В моїх оповіданнях
нема епічної об’єктивності.
А. Кримський
Отже, тільки через с в о ю інтелігенцію ми організуємо ідеологічно літературні сили. Значить, і всю нашу увагу ми м у с и м о к о н ц е н т р у в а т и н е н а а м о р ф н і й м а с і, а н а к а д р а х м о л о д о ї і н т е л і г е н ц і ї, щ о в и х о д и т ь з в у з і в і й д е п о в з н а с до… (в к р а щ о м у р а з і)… т о в. Д о р о ш к е в и ч а. Досить грати «в бірюльки»! Коли Пилипенко чи то Щупак не розуміють, як можна, з одного боку, захищати Дорошкевича від комкрикунів, а з другого, захищаючи, брати під сумнів його ідеологічну установку, то їм просто прийдеться одійти кудись вбік.