Ми погоджуємось: це гіпербола. Більше того — це неправильна характеристика. Але у всякому разі, коли б це було так, як говорить пан Донцов, то вона, ця характеристика, зовсім не на користь «давнішого марксиста». Неокласики, не виявляючи сьогодні великої політичної активності, тим самим розв’язують т. Щупаку руки і не заважають йому збити ідеологічно чіткий центр. Коли вже на те пішло, то… краще орієнтуватись на імпотентно-політичну українську інтелігенцію, ніж на активну сумнівно-червону, яка, не почуваючи ідеологічного контролю, переводить молодь на «автономну кооперацію».
Тов. Щупак, жахаючись Зерова, запевняє, що «українське революційне мистецтво не піде за попутниками». Цілком справедливо! Але в якому випадку? В тому випадку, коли воно не є попутницьке (чи не Загул, бува, є революційний митець?). І в тому випадку, коли це мистецтво, увільнившись від «маси», не віддасть командних висот, як це воно зробило в Росії. Це трапиться в тому випадку, коли ми негайно одшиємо од мистецтва с в о ї х безграмотних людей, які не розуміють, що в умовах непу з чужою ідеологією ми можемо боротись тільки ударною ідеологічною г р у п о ю, щ о ї ї н е з а с м і ч е н о р і з н и м и н а р о д н и ц ь к о-к у р к у л я ч и м и г а с л а м и й п о с т у л а т а м и. «Незаможницько-батрацьке село» мусить мати «духовні зв’язки з пролетарським містом, але не через ясні кооперативні перспективи», не через димар Бродського, а через нашу викристалізовану мистецьки й марксистськи інтелігенцію. Дрібнобуржуазна інтелігенція «злилась у своїй творчій праці з найпоступовішим колективом нашої держави». А л е с п р а в а в т о м у, у щ о ц е «з л и т т я» в и л л є т ь с я? Хто виграє з цього «злиття»? В той час, коли тов. Щупак «зливається» й,«зливаючись», від радості п’ятки чеше, в цей час дрібна буржуазія загрібає до себе вузівську молодь і утворює кадри своєї інтелігенції, яка й виховує поза «злиттям» масу. Чи, може, «давніший марксист» здібний-таки написати марксистську розвідку про Драгоманова? В той час, коли ми всю свою енергію присвячуємо «масовій» «болтовне», в цей час у ворожому таборі воістину «загострюються ідеологічні леза».
Отже, ми переживаємо найсерйозніший момент. Ми цим не хочемо сказати, що ми напередодні 9-го термідору, ми цим хочемо підкреслити, що Фрерони не завжди будуть мати такий вигляд, який його мали за часів Великої Французької революції, що jeunesse dorée (золотий молодняк) не всюди й не завжди однакової поведінки, що як-не-як, а й ми маємо тих людей, які, за Гюго, «утопали в величезних комірцях», що й у нас було «товариство голих». Отже, будьмо насторожі! Не треба забувати основного: п р о л е т а р і а т і с ь о г о д н і і з д н я в д е н ь і ф а к т и ч н о ц і л и й д е н ь г н е т ь с я п і д в а г о ю «з а л і з о б е т о н н и х к о л о н». Йому не потрібні «стішки», він вимагає від нас, щоб ми через ці «стішки» виховали й підготували нашу молодь до нових боїв за «невідомі обрії загірної комуни». К чорту «хождєніє» в народ! «Дайош» справжнє розуміння марксизму! Хто стоїть на дорозі — к чорту його, з дороги! Йде його величність — неспокійний дух пролетаріату.
Отже, здерусифікувавши робітництво, взявши установку на пролетарську інтелігенцію, ми тим самим організуємо ідеологічно й літературні сили. Д л я н а с з о в с і м н е в а ж л и в о, б і л я я к о г о «к р и т е р і я» о б’ є д н а л и с ь п и с ь м е н н и к и — «в а л я й, к у д а х о ч е ш ь!». Д л я н а с в а ж л и в о, с к і л ь к и м и м а є м о с е р е д ц и х п и с ь м е н н и к і в м а р к с и с т с ь к о ї і н т е л і г е н ц і ї, д л я н а с в а ж л и в о, я к о ї в о н а к в а л і ф і к а ц і ї. Д л я н а с, н а р е ш т і, в а ж л и в о, п і д я к и м п р а п о р о м г у р т у є т ь с я в у з і в с ь к а м о л о д ь. Коли викристалізований ідеологічно комуніст опиниться раптом в організації неокласиків (справа, звичайно, йде не про Хвильового, заспокойтесь, тов. Щупаче!), то це не мінус, а плюс! Але коли всі вчорашні символісти опинились в «Плузі», де нема жодного (будемо правду казати) витриманого марксиста, то це величезний мінус і велика наша поразка. Розумієте, що це таке? Знаєте, як назвати такі міркування? Це, тов. Щупаче, є діалектика. Коли тов. Дорошкевич підготує п’яток своїх вузівських учнів до журнальної праці, то повірте нам, що цей п’яток в тисячу разів сильніше вплине на масу, ніж «Гарт» і «Плуг» вкупі. Розумієте, що це таке? Це вже привід для Дорошкевича вважати нас за дурників. Так-то, вельмишановний «давніший марксисте»! Мудра штука — оця ідеологія. Зрозуміли, як ми будемо організовувати ідеологічно літературні сили? Ні? Ну й не треба!
На цьому, власне, ми й мусили б скінчити свою статтю. Бо й справді: соціальну природу масовізму розкрито, основні віхи мистецької політики нашвидкуруч накинуто. Чого ж більше — інших завдань ми й не брали на себе. Але оскільки в нашу дискусію врізався ще один «масовик», то дозвольте й про нього два слова, тим паче, що він зачепив цікаве питання. Ми маємо на увазі москвофіла К. Буровія і його брошурку «Європа чи Росія».