Ліна Митрофанівна теж, як на зло, викликала мене і теж поставила двійку. От же ті вчителі! І як вони відчувають, що людина не приготувала уроку? Коли все знаєш, ніхто на тебе й не дивиться, ніхто тебе не помічає, наче тебе й на світі нема. А варто тільки не приготувати, одразу ж: «Наливайко! До дошки! » От же ж!

Настрій у мене трохи підупав. Не те що я дуже хвилююся через ті двійки. Я їх, звичайно, виправлю. Вчуся я добре. Хоч і не круглий відмінник, але трійок у чверті не мав.

Просто не люблю я одержувати двійки. Самолюбивий я. Ота двійка — наче ляпас для мене.

Прийшовши додому, я одразу сів на кухні за уроки. І не підвівся, поки все не виконав. Аж спина заболіла. Нарешті встав, потягнувся. І тут зненацька задзвонив телефон. Чогось завжди отой телефон дзвонить зненацька. Дз-з-з! — аж серце зупиняється. — Алло!

— Стьопо! День добрий!.. Як життя молоде? — голос. Чака дзвенів весело, бадьоро.

— Добрий день! Здрастуйте! Нормально… Тільки що уроки закінчив.

— А як — щоб зустрітися? Треба б довести все-таки ту справу до кінця. Га? — А що? Ви щось дізналися? — Та, здається…

— То я будь ласка… Хоч зараз! —Ну, тоді на Подолі, біля Сковороди. — Гаразд

РОЗДІЛ XVIII
Подорож у 1068 рік. Терешко Губа. Повстання. «Людіе, схаменіться! » Чак відчуває себе винним

Мені здалося, ніби Чак чи то схуд, чи то змарнів. Зморшки чіткіше вимальовувалися на його обличчі, під очима темніли кола. Але усміхався він бадьоро.

— Ото два дні сидів я в бібліотеці, літописи перечитував. «Повість временних літ» головним чином. Шукав. — Ну і як? — нетерпляче спитав я.

— Стривай. Зараз. .Спершу давай історію трохи згадаємо. Ну, легенду про те, як засновано Київ, ти знаєш.

— Знаю. Брати Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь! — випалив я.

— Так. Проминемо Аскольда і Діра, Олега, Ігоря, дружину його Ольгу, Святослава, сина його Володимира, Ярослава Мудрого, період розквіту древньої Київської Русі… Поглянемо, що робилося в Києві після смерті Ярослава Мудрого. Влада перейшла до його синів. Великокнязівський київський стіл одержав старший син Ізяслав. Брати його одержали так звані удільні землі — князівства Чернігівське, Переяславське та інші.

І от у 1068 році на південно-східні рубежі Русі напали половці. Київський князь Ізяслав та його брати Всеволод Переяславський і Святослав Чернігівський виступили проти них. На річці Альті половці вщент їх розбили. Святослав з рештками своєї дружини втік до себе назад у Чернігів, а Ізяслав і Всеволод утекли в Київ. Кияни були схвильовані поразкою, половці загрожували їхньому місту. І кияни звернулися до князя з вимогою дати їм зброю, щоб захистити Київ.

Та князь боявся, щоб ту зброю Кияни не повернули проти нього самого, і відмовився.

Тоді вибухнуло повстання, перше в історії Києва повстання простих людей проти правителів.

Повсталі розгромили Гору, княжий двір і двори бояр та воєвод, насамперед ненависного тисяцького Коснячка. Ізяслав і Всеволод втекли. Кияни звільнили з в’язниці полоцького князя Всеслава Брячиславича і проголосили його великим князем київським…

— Для чого? — здивувавсь я. — А звідки він взагалі взявся там у в’язниці, той Всеслав Брячиславич?

— Для чого — я й сам не знаю. А взявся він дуже просто. У 1067 році дружина його була розбита Ізяславом, Святославом і Всеволодом у битві на річці Немизі, а сам він був захоплений під час переговорів у полон. — Він що — такий був гарний?

— Ні. Він пограбував Софійський собор у Новгороді і спалив місто. Повсталих киян він через сім місяців зрадив і втік до себе у Полоцьк. А Ізяслав захопив Київ і жорстоко покарав повсталих. Сімдесят ватажків було страчено і дуже багато осліплено за наказом сина Ізяслава Мстислава, дружина якого перша вступила до міста. — Сімдесят ватажків! — вигукнув я.

— Сімдесят. У літописі так і записано. І е усі підстави вважати, що в першому київському повстанні брали участь і скоморохи. Бо в усіх згадках про скоморохів підкреслюється бунтівний, підбурюючий до непокори їхній характер. Отже…

— Отже, все точно. «Один із сімдесяти, яких…» стратили за керівництво повстанням у Києві в 1068 році!

— Схоже на це. Послухаємо, що скаже Єлисей Петрович. — Чак звів очі догори. Я теж підвів голову.

Єлисей Петрович, як завжди, сидів на гілці, але цього разу не читав, а, зсунувши окуляри на кінчик носа, позирав на нас і уважно слухав. — Єлисею Петровичу, яка ваша думка? — спитав Чак. Єлисей Петрович зліз з дерева, вмостився на лавці поряд з нами.

— Слухав уважно і з інтересом. Від себе додати можу, що вперше згадуються скоморохи якраз в історичному документі Повчання про кари Божії», який був написаний саме як відгук на події, що потрясли Русь у 1068 році, тобто на знамените київське повстання, про яке йшлося.

— О, а казали, що історію не дуже знаєте, — усміхнувся дідусь Чак.

— Ну, ця історія мені дуже близька, — заперечив лісовик. — Я ж і сам родом з тих часів. І документ отой історичний «Повчання про кари Божії» нашого брата стосувався безпосередньо. Не раз читав, майже напам’ять знаю. Ось що там пишеться (цитую по пам’яті): «Усякими хитрощами уводить в оману диявол, одвертаючи людей від бога трубами і скоморохами, гуслями і русаліями… Коли ж надходить час молитви, мало людей опиняється в храмі. Варто тільки танцюристам, гудцям чи іншим ігрецям погукати на ігрище бісове, то всі біжать радісно і весь день там стовбичать, участь беручи у позорищі, а коли до церкви покличуть, то людіє позіхають, чухаються, потягуються й кажуть: дощ, або холодно, або ще що-небудь. А на позорищах ні даху, ні затишку, а дощ і вітер, але все приймають, радіючи, дозори влаштовуючи на пагубу душам. А в церкві і дах, і завітря дивне, але не хочуть прийти на повчання». О!.. — Добра у вас пам’ять, — з заздрістю сказав я.