Паузи між номерами заповнював Рудий Август — клоун у яскраво-червоній перуці, з великим носом картоплею і густо намазаними крейдою щоками, жалюгідний (його весь час били по голові) і зовсім не смішний. Та от нарешті третє відділення.

— Знаменитий приборкувач Естман з групою хижаків!

Арену з усіх боків оточили залізними ґратами. І вибігли хижаки. Леви й тигри молотили по тирсі хвостами, ведмеді спиналися на задні лапи й люто щирились, а здоровеннецькі, як телята, плямисті доги ліниво походжали між ними.

Приборкувач у чорному фраку й циліндрі, з револьвером у руці раз у раз вигукував: «Монт!» — і лев або тигр стрибав на тумбу, потім: «Наниз!» — і вони зістрибували з тумби,..

Та от в оркестрі дрібно-дрібно забарабанив барабан. З-за форгангу, освітлений прожектором, вийшов шпрех і в напруженій тиші зловісним голосом вигукнув:

— Смертельний номер! Уперше в світі! Еквілібр на штейн-трапеції без сітки над ареною з дикими хижаками! Мадемуазель Тереза!..

Форганг гойднувся, і, вітально піднявши догори руку, вийшла сяюча, усміхнена Тереза. У жовтому з блискітками трико, вона була сонячна й прекрасна.

Один з уніформістів підбіг до звисаючої з-під купола мотузяної драбини, наступив ногою на нижній щабель, і Тереза під бадьорі звуки маршу легко полізла вгору.

І от вона вже під самісіньким куполом, на трапеції.

Приборкувач Естман пішов з арени. Там лишилися тільки звірі, рикаючі, неспокійні.

Оркестр на півноті урвав мелодію, замовк.

В цирку запанувала тиша.

Тереза розгойдувалася на трапеції. От вона зробила стойку на руках, опустилася на голову і розвела руки.

Стоячи на голові, не тримаючись руками, вона розгойдувалася на трапеції під куполом цирку.

Стороженко, блідий, зціпивши зуби, завмер, напружено стежачи за нею.

«Ху-у…» — перевів я подих, коли вона нарешті сіла на трапеції, вітально піднявши догори руку.

Зал вибухнув оплесками.

«Ну, здається, все гаразд. Усе буде добре. Вона переборола свій страх».

Уніформісти, швидко перебираючи вірьовку, піднімали під купол до трапеції стілець, звичайний дерев’яний стілець на гнутих ніжках.

Тереза взяла стілець, поставила його двома задніми ніжками на трапецію і сіла на нього.

Усміхаючись, вона сиділа на стільці, що стояв лише задніми ніжками на хисткій трапеції, і спокійно розгойдувалася, паче на звичайнісінькій гойдалці.

І раптом…

— А-а! — не своїм голосом закричав Стороженко. Один з тросів, на яких трималася трапеція, лопнув, і Тереза полетіла вниз, на арену.

— А-а-а!

Я не зрозумів, як це сталося, але вона впала якраз між двох ведмедів, які стояли впритул один до одного. І тільки це було причиною того, що вона не розбилася одразу на смерть. Покалічена, вона ще змогла підвести голову й усміхнутися.

Відчувши кров, леви й тигри нашорошилися, готові до стрибка.

Ще мить і…

Цирк завмер.

І тут патлатий, скуйовджений дідусь з великою сивою бородою, який стояв на гальорці поруч з нами, щось голосно крикнув.

І чи то від того крику, чи хто його зна чому всі звірі раптом кинулися геть з арени через ґратчастий коридор.

За мить на арені лишилася тільки Тереза, яка лежала горілиць, розкинувши руки.

Я глянув у ложу на Голозубенецького. Очі його горіли захватом, він усміхався.

Наступної миті Стороженко, а за ним і Чак уже бігли сходами вниз. Цирк збуджено вирував.

Коли ми, петляючи коридорами, збігли нарешті вниз, Терези на арені не було. Одна з секцій ґратчастої загорожі була знята, і уніформісти вже занесли Терезу за форганг.

Стороженко кинувся туди.

Тереза лежала на підлозі з заплющеними очима, непритомна, але жива — груди її здіймалися від переривчастого дихання.

Навколо неї юрмилися люди: і артисти, і з публіки. Осторонь хмурився опецькуватий рябий Анем. Побачивши Стороженка, один з уніформістів співчутливо поклав йому руку на плече.

— Вже викликали карету «швидкої допомоги». Кілька переламів. Але…

В цей час позаду якийсь юнак з публіки у студентському кашкеті голосно сказав:

— Трос був підпиляний. Я сам бачив. Він звисає якраз над місцем, де я сидів.

Стороженко різко крутнувся й кинувся до Анема. Схопив його за груди дужими руками і підняв над землею.

— Задушу! Вбивця!

Подзьобане віспувате обличчя Анема вмить налилося кров’ю, очі вирячились.

— Не я… Не я… — прохрипів він. — Август…

Від натовпу метнулася червона перука — Рудий Август кинувся навтіки.

Стороженко випустив з рук Анема, який м’яко ляпнувся на підлогу, і кинувся за Рудим Августом. Чак побіг за ним.

— Не треба!.. Не треба!.. Не треба! — біжачи за Стороженком, благальне повторював Чак. — Ви ж себе погубите!.. Не треба!..

Але Стороженко не слухав його.

Рудому Августу вдалося відірватися від переслідування (Стороженко через покалічену ногу не міг швидко бігати). Август десь зник.

— Не треба! Прошу вас! Не треба! — продовжував благати Чак.